Дитина-жертва булінгу: яка вона та якої допомоги потребує?

Аналіз наукових джерел засвідчив, що існує багато типологій жертв булінгу. За класичним підходом Д. Ольвеуса розрізняють пасивних та провокативних жертв. Пасивні жертви більш тривожні і невпевнені, ніж звичайні учні, і виявляють тенденцію бути більш обережними, сензитивними, схильними до відходу в себе. Їх типова реакція на булінг полягає не в тому, щоб чинити опір, а в тому, щоб спробувати уникнути кривдників. Їм властиве негативне ставлення до самих себе, вони можуть перебувати на самоті, не проявляти агресії і віддалятися від групи однолітків. Покірні жертви страждають від низького почуття власної гідності, часто вважають себе невдахами, дурними, сором'язливими і непривабливими людьми. Хоча провокативні жертви також характеризуються стривоженістю, вони намагаються себе захистити і відчувають неприязнь до пасивних жертв. Більш того, така дратуюча гіперактивна поведінка та запальність провокативних жертв часто є причиною булінгу. За даними Д. Ольвеуса, приблизно одна з п’яти жертв булінгу – провокативна.

Д. Перрі та С. Касел пропонують дві класифікації жертв булінгу. Перша класифікація стосується особливостей поведінки, згідно якої існують низько агресивні та високо агресивні групи жертв. Високо агресивні жертви описуються як емоційно нестабільні. У ситуації булінгу вони характеризуються комбінацією з тривожних і агресивних реакцій, легко дратуються і впадають у гнів, піддаються провокаціям. Їх швидко охоплюють неприязні почуття в провокаційній ситуації, і вони стають не здатні правильно інтерпретувати наміри чи висловлювання. Так, агресивні жертви і схожі, і відрізняються від агресорів і пасивних жертв – вони агресивні, як «кривдники», але не використовують агресію в якості інструмента для досягнення мети. Однак такі жертви не тільки починають чинити опір булінгу, але й залучають інших до цієї ситуації. Вони використовують агресію в якості помсти за провокацію з боку ровесників, яких вони сприймають як загрозу. Дані жертви відрізняються від агресорів ще й тим, що не обирають систематично в якості мети агресії більш слабких дітей, а використовують її в результаті втрати самовладання. Агресивні жертви схильні до заниженої самооцінки, низького ступеня соціальної підтримки. Це вкрай важливо, тому що така підтримка буферизує ефект у напруженій ситуації і допомагає впоратися з нею. Позитивні відносини з іншими мінімізують психологічний вплив ситуації і оптимізують регуляцію поведінки людини. Діти, які відчувають недолік соціальної підтримки, більш схильні бути жертвами. Агресивні жертви найменш популярні серед дітей і найбільш відторгнуті однолітками, ними стають зазвичай хлопці. В своїй другій класифікації дослідники визначили три групи жертв: жертви, які були відторгнуті однолітками через свою віктимність; жертви, які були відторгнуті однолітками внаслідок їх агресії; жертви, які були відторгнуті через свою агресію та віктимність. 

На думку російської дослідниці О. Мальцевої,  найбільш часто жертвами шкільного насильства стають діти, які мають: фізичні вади – носять окуляри, зі зниженим слухом або з руховими порушеннями (наприклад – ДЦП), тобто ті, хто не може захистити себе; замкнуті діти або діти з імпульсивною поведінкою; мають особливості у зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, криві ноги, особлива форма голови, повні або занадто худі; нерозвинені соціальні навички; страх перед школою; відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти); хвороби – епілепсію, гіперкінези, заїкання, енурез, енкопрез, порушення мови – дислалія, дисграфія, дислексія; низький інтелект і труднощі у навчанні.

З образами, фізичними нападами і погрозами стикаються 82% підлітків, які не визначилися зі своєю сексуальністю і сприймаються як «занадто фемінні» (хлопчики) і «занадто маскулінні» (дівчата) або презентують себе як осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Дві третини з них відчувають себе в школі небезпечно, а рівень уникнення школи у таких дітей в п'ять разів вище середнього.

Тривалий стан тривоги може призвести до різних психічних розладів: депресії, неврозів та фобій. Крім того, постійна тривожність викликає різноманітні поведінкові порушення – адиктивну, суїцидальну, антисоціальну, аутичну поведінку особистості. Часто, у жертв булінгу розвиваються різного роду адикції – алкогольна, наркотична, тютюнова, які сприяють зменшенню тривоги та психологічної напруги. Невчасна або некомпетентна допомога жертвам булінгу, призводить до тяжких порушень поведінки, вкрай до делінквентної, коли особа з категорії «жертв» переходить до категорії «агресорів». 

Тривале знущання та цькування помітно впливає на комунікативну сферу особистості. Так, у жертв булінгу спостерігається розпад комунікативних вмінь, відсутність бажання або страх спілкуватися з іншими. Вкрай негативними наслідками тривалого булінгу є порушення функцій мовлення – втрата здатності чітко вимовляти та зв’язувати слова і словосполучення, заїкання, нерозбірливість мови, через страх критики або кепкування однолітків. 

Жертва шкільного булінгу зазвичай переживає широкий спектр емоцій: безпорадність, відчай, страх, гнів, фрустрацію, приниження, самотність, відчуженість та ін. Визначити, що учень переживає подібні стани можна за такими індикаторами як: раптова хвороба або прогули, часті зміни настрою, безсоння, відмова від їжі, відчуженість, неуважність, втрата інтересу до школи та навчання, залучення до бійок, зміна кола спілкування, уникнення їдальні та шкільного подвір’я, страх дороги до школи – прохання провести до школи та забрати з неї; наявність синців та подряпин, постійна втрата кишенькових грошей та особистих речей. Коли такі ознаки постійно і систематично повторюються – це свідчить про ризик виникнення булінгу. Якщо таких учнів вчасно не помітять та не нададуть відповідної допомоги педагоги, шкільні психологи, то це може призвести до більш частих прогулів та порушень дисципліни учнем, низької навчальної успішності, та навіть до спроб самогубства. Учень може повністю відокремитись від родини та друзів, звинувачуючи себе у всьому, що з ним сталося.