Соціально-психологічний портрет дитини-агресора

К. Босворт та його колеги пропонують виділяти три типи булерів: агресивні, тривожні та пасивні. Агресивні булі – дуже жорстокі, зі зниженим самоконтролем і високим рівнем самоповаги. Це найчисленніша категорія булі. Поведінка тривожних булі є компенсаторною та провокативною. Вони багато в чому подібні за характеристиками на своїх жертв. Саме небажання стати жертвою і спонукають їх жити в атмосфері насильницьких контратак і робить їх булерами. Пасивний тип булерів, що на думку І. Бєрдишева є варіантом тривожних, які безпосередньо використовують насильство для самозахисту і підйому свого престижу в класі. Вони лише зовні сприймаються своїми жертвами як сильні і могутні. Насправді, за результатами дослідження, від 30% до 40% цих дітей страждають від депресії. Їх поведінка – швидше крик про допомогу або SOS-поведінка в термінології російського підліткового психіатра Ю. Скроцького.

Д. Ольвеус визначає такі типові риси учнів, схильних ставати агресорами: вони відчувають сильну потребу панувати і підпорядковувати собі інших учнів, домагаючись таким шляхом своїх цілей; вони імпульсивні і легко приходять в ярість; вони часто зухвало і агресивно поводяться по відношенню до дорослих, включаючи батьків і вчителів; вони не відчувають співчуття до своїх жертв; якщо це хлопчики, то вони зазвичай фізично сильніше за інших хлопчиків [64]. Дослідник виділив наступні мотиви діяльності агресорів: бажання мати владу і домінувати над іншими учасниками групи; у зв'язку з особливостями сімейного виховання, такі діти володіють високим рівнем агресивності: успішні агресивні дії дозволяють їм відчувати задоволення; агресор може отримувати від жертви підкріплення насильницьких дій у вигляді грошей або цінних предметів; агресивна поведінка в багатьох класах гарантує високий соціальний статус у групі. Одним з найважливіших мотивів насильницьких дій дітей-агресорів є формування високого соціального статусу в групі. Здійснення насильницьких дій у більшості груп асоціюється з проявами сили і здібностями домагатися будь-яких цілей. Відповідно, насильницькі дії можуть призводити до підвищення статусу дитини-агресора в групі [40, 11]. Серед інших індивідуальних та соціальних характеристик агресорів можна виокремити наступні: контроль інших шляхом фізичного впливу або вербального залякування; низький рівень емпатії; в дитинстві часто були свідками агресивних моделей поведінки; озлоблені та мстиві; неадекватно сприймають дії інших як ворожі та загрозливі; виховувались в родині з бідними моделями комунікації з іншими людьми; мають більші шанси опинитись в асоціальній або кримінальній групі; мають досвід негативної моделі вирішення конфліктів батьками; вважають, що агресія – єдиний шлях підвищити свою самооцінку; вважають фізичний образ важливим для почуття влади та контролю; фокусуються на агресивних думках; зростання в конфліктних та проблемних родинах; страждають від фізичного та емоційного насильства вдома; демонструють нав’язливі або ригідні дії.

Аналіз наукових джерел засвідчив, що досвід нaсильницької поведінки серйозно впливає нa розвиток особистості, формувaння Я-концепції дитини, на адекватність її сaмооцінки, а тaкож на формування системи цінностей, комунікативних вмінь та навичок дитини. Підлітковий вік характеризується прагненням зaвоювання популярності і соціaльного стaтусу в групі. Тому діти, у яких адекватно не сформована Я-концепція, рівень домагань та самооцінка, комунікативні навички – обирають стрaтегію приниження інших, як прийнятний спосіб задоволення своїх бажань та потреб. Такі діти ввaжають свою поведінку цілком випрaвдaною, у них середній або нижче середнього рівень тривожності, на відміну від дітей-жертв булінгу.

Наслідками булінгу для самих його ініціаторів – булерів, є: підвищений ризик антисоціальної та делінквентної поведінки в дорослому віці (вандалізм, крадіжки в магазинах, вживання алкоголю та наркотичних речовин тощо); в 4 рази більші шанси ніж у інших дітей, бути засудженим за злочин скоєний до 24 років; вчинення фізичного булінгу є фактором ризику скоєння жорстокого насильства у віці 15-25 років. Так, Д. Ольвеус наводить переконливі дані про те, що 60% хлопців, які були агресорами в 6-9 класах, були принаймні один раз засуджені за злочин в дорослому віці, порівняно з 23% хлопців, які не були ініціаторами насильства та знущань в школі. Більше того, близько 35-40% колишніх булерів були тричі і більше засуджені за злочини до 24 років, у порівнянні з 10% засуджених, які не були булерами в юному віці.