Три поради, як зробити українські школи сучасними та креативними

Ставте перед учнями завдання, відповіді на яке немає у кінці підручника. Давайте право на помилку. Оцінюйте не «правильність» відповіді, а хід думок і отриманий зворотній зв’язок.

Креативний вчитель викликає значно більшу прихильність до себе, ніж традиційний. Але для чого в освіті креативний підхід, і чи потрібен він взагалі? Адже є й прихильники старорежимного методу, заснованого на суворій дисципліні, повторенні та контролі засвоєного.

Звідки, власне, такий пієтет до традиції? Якщо відкинути просту звичку («Ми завжди так робили»), то стає зрозуміло, що в основі кожної традиції або ж міфологеми лежить уявлення про божественне походження тих чи інших речей та навіть інститутів — від колеса до сім’ї, влади і законів. Тож усе, що вимагається від нащадків, відтворювати їх якомога ближче до оригіналу. Ну а відступників чекає божа кара.

Прикладом життя в очікуванні божої кари є історія Європи між падінням Риму та будівництвом готичних соборів і плаванням Колумба. Що спільного між двома останніми? Вихід за межі. Технологія нервюри подолала обмеження стін і дозволила спорудам рости вгору, а заморські експедиції Колумба ламали географічні уявлення і дозволили вийти із ресурсних обмежень.

І для першого, і для другого потрібно було щось більше, ніж технологія. Йшлося про зміну світовідчуття. І взагалі – прийняття цінності людської ініціативи і винахідливості, людських емоцій і чутливості.

Погляньте на готичні скульптури – вони про страх і тиск обставин, але й, водночас, про допитливість та прагнення вивільнитися і бути. «Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є в світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти, сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, якому ти віддаєш перевагу», — це слова Пікко Деллда Мірандоли із його «Промови про людську гідність». І це, по суті, маніфест Ренесансу.

«Славний майстер» — одне з ключових слів у глосарії тієї епохи з цеховим устроєм. Щоби стати майстром потрібно було пройти вишкіл у іншого цехового майстра і виготовити «шедевр». А це означає, що річ мала бути не лише високого технічного рівня, але й унікальною, що називається, з характером. Тобто йдеться про цінність новизни, винахідливості.

На зміну цеховому устрою прийшли мануфактури з масовим виробництвом. Перша промислова революція, яка розгорнулася з кінця XVIII століття, та формування національних держав потребувало великих мас людей, які могли б обслуговувати технологічні та бюрократичні процеси. Отже, школи були організовані за принципом конвеєру. Вимагалося вміння слідувати стандартам. Категорія «шедевру» перейшла у царину мистецтва, яке вважалося річчю не зовсім практичною, попри усі спроби поставити його на службу ідеології.

Разом з розвитком економіки та технологій наповнювалися, розросталися і сегментувалися ринки, смаки клієнтів витончувалися, для конкуренції вже недостатньо було якості, заснованої на стандартах. Знову з’явилася потреба у речах з характером та історією. Більше того, продавалася вже не стільки сама річ, як причетність до бреду і «племені» його послідовників. Для творення і підтримки брендів з’явилася виробнича потреба у людях, які вміють бачити як художники мислити як філософи, ухвалювати рішення і діяти як управлінці; бути прагматичними і чутливими водночас. Це спеціалісти, націлені, передусім, на розв’язання проблем, а не лише підтримку бізнес-процесів.

На початку 2000-х британський журналіст і продюсер Джон Гоукінз запропонував поняття «креативна економіка», яке міцно прижилося у тих, хто формує бізнесові та урбаністичні політики. Втім, Гоукінз говорив не лише про гроші. Він зауважив слово "креативність" є тим самим словом, яке ми використовуємо "для опису Бога як Творця. Воно здається, пов'язане з чимось неймовірно первинним. Але я надаю перевагу цьому духовному підходу, адже думаю, що це відповідає тому як люди бачать власну творчість".

Чи сприяє школа, щоби з неї виходили креативні люди? Якщо брати масову, загальноосвітню школу – і не лише в Україні – то, швидше, навпаки.

Креативність – це просто необхідна річ, якщо школа хоче зберегти свою адекватність у сучасному світі, який, до речі, вступив не лише у четверту промислову революцію, але й у грандіозну зону історичної турбулентності.

Креативність приживеться у школі, коли школа (точніше ті, хто її представляє) вийдуть за межі, якій довгий час вважалися атрибутивними, непорушними як-от наявність затвердженої програми, підручників, стандартних оцінок. Ефект буде подібний до переосмислення міста у пізньому середньовіччі. Міста увійшли в модерність, коли почали розвиватися поза фортечними мурами і баштами. Тоді у них з’явилося багато нових функцій і структур таких як площа, парки і місця для прогулянок, театри, концерт-холи і музеї і сучасна архітектура.

Це довгий процес, але що можна зробити вже у кожній школі, яка все ще відчуває себе як фортеця в облозі? Найкраще це освоювати на практиці. Але кому все же бракує часу на майстер-класи, тренінги чи хоча б консультації пропоную три поради, які можна застосувати вже тепер:

1. Замість того, щоби вимагати від учнів справного відтворення фактів, дайте їх їм і скажіть, де взяти ще більше, але поставте перед ними завдання, відповіді на яке немає у кінці підручника. Оцінюйте не «правильність» відповіді, а хід думок і отриманий зворотній зв’язок. Заохочуйте вміння знайти нові, незвичні, але дієві, лінії, що зв’язують відомі факти і дають нове знання.

2. Дозвольте учням самим обрати проблему, точніше – виклик, над яким їм хочеться працювати. Зауважте лише, наскільки свіжо та оригінально вона сформульована, хто отримає переваги від розв’язання. Вимірюйте інтенсивність вогню в очах молодих людей, коли вони озвучують своє бачення. Порівнюйте отримані результати із заявленими амбіціями.

3. Дайте право на помилку, але навчіть швидко робити висновки із помилок і падінь. І навчіть користуватися зворотнім зв’язком.

Це усе не дуже вписується у типові програми і навіть держстандарт, але це й шанс проявити креативність. Якщо ви, звісно відчуваєте величезне задоволення, майже щастя, від того, що робите. Адже мотивація подібна до струму, що наповнює вас із середини, – один із надійних індикаторів того, що ви натрапили на золоту жилу креативності.

Микола Скиба