"Ух ти, чоловіків не часто побачиш у цій професії!" - що таке мікроагресія

Зверхня репліка, зневажливий коментар, недоречне запитання - з проявами прихованої дискримінації деяким людям доводиться стикатися щодня, тоді як сам агресор часто навіть не усвідомлює, що його поведінка є образливою.

"Чи можу я поговорити з вашим босом?" - керівниці компанії.

"Ух ти, чоловіків не часто побачиш у цій професії!" - чоловіку, який працює медбратом.

"А ти зовсім не схожий на гея!" - представнику ЛГБТ, який прийшов до вашої компанії на стажування.

"Отже, звідки ви?... Ні, я маю на увазі, звідки ви насправді?" - колезі з іншим кольором шкіри в переважно "білому" офісі.

"А хто ви за національністю?" - людині змішаної раси.

Ласкаво просимо до світу мікроагресії. Це - кинуте мимохідь запитання, коментар або дії, які змушують інших людей почуватися незручно.

Поступове накопичення таких випадків призводить до низької самооцінки жертви мікроагресії, відчуження та, зрештою, проблем із психічним здоров'ям.

Така поведінка також створює досить токсичну атмосферу в офісі.

Втім, вирішити цей делікатний конфлікт цілком можливо, незалежно від того, чи ви самі страждаєте від такої поведінки колег, чи це ви і є тим самим несвідомим агресором.

Що таке мікроагресія?

На відміну від відверто агресивних висловлювань, мікроагресія часто не має на меті образити людину, хоча саме це й відбувається в дійсності.

Приховане упередження може виражатися не лише в словах, а й в діях. Якихось дрібних деталях поведінки, які сторонній глядач не те що не назве образливими, а й взагалі не помітить.

Приміром, не сісти з кимось поруч у вагоні метро.

Або перервати колегу під час наради. Або вважати, що людина однієї з вами раси обов'язково говорить тією ж мовою, що й ви, чи навпаки - не говорить вашою мовою, тільки тому що є представником іншої раси.

І також витріщатися на когось, чия зовнішність відрізняється від вашої.

Це змушує людину, яка стає об'єктом такої поведінки, почуватися інакшою, дивною, не такою як всі, такою, кого, можливо, варто стерегтися.

"Коли студент каже мені: "Докторе Сью, мені дуже сподобалася ваша презентація, й до речі, у вас - чудова англійська", я завжди відповідаю: "Дякую, сподіваюся, що так, я народився в США", - розповідає Дералд Вінг Сью, професор психології та освіти з Колумбійського університету в Нью-Йорку.

Він - американець азійського походження, який народився в Портленді в штаті Орегон.

Чи дійсно мікроагресія шкодить?

На перший погляд, проблема може здатися висмоктаною з пальця.

Хтось скаже, що мікроагресія - це наслідок роздутої до абсурду політкоректності, що вона призводить до атмосфери надмірної обережності в спілкуванні або сприяє "культурі віктімізації".

"Я розумію людей, які кажуть "ну скільки вже можна бідкатися, подивіться на реальний світ". Єдине, чого вони не розуміють, це яким є цей реальний світ для людини з іншим кольором шкіри", - зазначає Сью .

Цей студент, який зробив доктору Сью комплімент з приводу його англійської, був упевнений, що каже йому щось приємне.

Але такий коментар, насправді, несвідомо натякає, що Сью, попри те, що він є американцем, - аутсайдер.

А оскільки доктору Сью доводилося неодноразово чути такі зауваження впродовж усього свого життя, вони змушують його почуватися іноземцем у своїй рідній країні, каже чоловік.

У цьому й полягає проблема з мікроагресією: це відчуття інакшості накопичується повільно, як сніжний ком.

Уппала Чандрасекера, директорка суспільної політики в Канадській асоціації психічного здоров'я у Торонто, каже, що "сторонньому спостерігачу реакція на мікроагресію часто здається неадекватною".

"Чому він так розлютився? Це був лише жарт чи комплімент". Але людина реагує не просто на те, що сталося сьогодні. Вона реагує на те, що відбувається в її житті впродовж не одного місяця чи навіть року.

"Ми завжди пам'ятаємо, коли вперше зазнали дискримінації, - каже Чандрасекара. - Це - болісний момент, і згодом наша свідомість витісняє його. Але наступного разу, коли ми відчуваємо упереджене ставлення до себе, наша психіка реагує автоматично".

Прихована дискримінація згодом накопичується і призводить до стресу і тривоги в кращому випадку, або наркотичної та алкогольної залежності - в гіршому.

Як протистояти мікроагресії?

Як поводитися, коли ви потрапляєте в таку ситуацію або стаєте її свідком на роботі?

"Найкраще, що ви можете зробити, як сторонній спостерігач, це визнати, що дискримінація трапилася" , - каже Чандрасекера.

"Людина в такий момент відчуває себе дуже самотньо. І реагує надто емоційно, бо це, напевно, трапилося в її житті не вперше".

"Спитайте, чи все в неї добре і чи не хоче вона про це поговорити", - радить фахівець.

Якщо жертвою мікроагресії стали ви, доктор Сью рекомендує відповісти агресору таким чином, щоби роззброїти його і водночас дати зрозуміти, що він зробив не так.

Як, приміром, відповідь доктора Сью студенту про те, що США є його рідною країною.

Доктор Сью спеціалізується на расизмі та мультикультурних відносинах і каже, що ніхто в нашому суспільстві не застрахований від упереджень щодо раси, статі або сексуальної орієнтації".

Якщо хтось дорікне вам, що ваш коментар є образливим, не ставайте одразу в оборонну позицію та не реагуйте емоційно. Вислухайте терпляче, спитайте, які саме слова чи дії скривдили людину.

"Дуже важливо, щоби кожний з нас усвідомив свої упередження. Коли вони стають явними, їх легше долати", - додає він.

Важливим кроком є також створення онлайн-платформи, яка дозволить висловитися всім, хто постійно зазнає непомітного впливу мікроагресії.

2010 року такий сайт з'явився. Це - Microaggression Project.

За останнім підрахунком, на сайті зафіксовано понад 15 тис. випадків прихованої дискримінації, якої зазнали учасники проекту.

"Серед них - представники практично будь-якої маргінальної групи західного суспільства, як-от расові меншини, жінки, ЛГБТ-спільноти, соціально-економічні класи, мігранти та інваліди", - пише один із засновників проекту Девід Чжоу.

"Ми намагаємось зробити так, щоби ці голоси було почуто і щоби про досвід цих людей стало відомо якомога більше".

А що повинна зробити ваша організація?

На думку Чандрасекери, працівники, які потерпають від мікроагресії, як правило, не реалізують себе на 100% та схильні пропускати роботу.

Тому HR-відділи повинні серйозно ставитися до скарг співробітників з приводу таких випадків, а не відмахуватися від них, вважаючи, що людина надто близько сприйняла невинний коментар.

Чандрасекера також зазначає, що в Канаді щодня понад 500 тис. працівників не виходять на роботу через проблеми із психічним здоров'ям. Вона визнає, що постійне відчуття приниження на роботі є проблемою психічного здоров'я.

Чжоу додає, що мікроагресія впливає на "всі етапи професійного розвитку від прийому на роботу до просування по службі, і охоплює абсолютно всі фахові галузі".

До того ж для багатьох людей мікроагресія не обмежується офісом. І хоча це слово було занесено до Оксфордського словнику лише 2015 року, сама проблема не є новою.

"Представники соціальних меншин завжди відчували її прояви, навіть якщо й не знали спеціальної назви для неї", - додає він.

"В процесі визначення свого місця в суспільстві вони поступово усвідомлюють значення цих випадків, що свідчить про те, що явище мікроагресії є цілком реальним", - підсумовує Девід Чжоу.

 

Брайан Луфкін, BBC Capital