ДЕСЯТЬ ОСОБЛИВОСТЕЙ ШКІЛ В США, КОРИСНИХ ДЛЯ УКРАЇНИ

Вчитель Олена Стасюк — про те чим загальноосвітні школи у Сполучених Штатах Америки відрізняються від українських

Як вчитель та соціальний працівник благодійного фонду я супроводжувала кількох дітей з українських сиротинців, які після усиновлення американцями стали жити в США. Я відвідала п’ять різних шкіл у штаті Орегон. Що найбільше відрізняє американську систему освіти від нашої?

Для наших дітей дуже часто важлива лише оцінка — 12 балів. В США дітей з самого малечку вчать керувати знаннями. Де їх шукати, як ними користуватися. Дуже прості речі: де і як купувати хліб, як рахувати гроші. Навіть маленькі діти грають рольові ігри. Дитина бачить користь від того, вона вивчає.

За навчання дітей батьки платять по декілька тисяч доларів на рік — дві, три, сім тисяч доларів. Велика кількість цих коштів іде на навчання працівників.

В кожному класі – не більше десяти учнів. Вчителю вистачає часу для того, щоб приділити увагу кожному. У кожного вчителя є один чи декілька асистентів. Багато часу приділяють природі. Домашніх завдань немає. Все роблять у школі. Діти їдуть додому навіть без зошитів. До чотирьох-п’яти вечора вони у школі. Але там і гуртки у них проходять, і танці, і баскетбол. Я була в одній школі, де більшу половину дня діти проводять на вулиці. Вони пішли, поїли, гуляють, знову йдуть гуляти. Дощ – учні вдягають плащі і йдуть гуляти.

Американські школярі вчаться поводити себе підчас надзвичайної події. Один з уроків, яких не вистачає в наших школах

Вчителі в США постійно вчаться. Вони постійно на тренінгах. Вчителі, в якому б віці вони не були, ідуть в ногу з часом. Мені 60 років – я вчусь, як дітям сучасним доносити математику. Мені 20 років, я вчитель – я вчусь все рівно. Не значить, що я закінчила коледж, і я вже професіонал. Звичайно, в Україні теж є різні Інститути підвищення кваліфікації. Але навряд чи хто з батьків може щиро сказати, що якість освіти від цих інститутів сильно покращується.

Діти приймають участь у благодійних ярмарках, збирають речі для малозабезпечених людей. В одній школі була пластикова банка від молока, на якій написано «Корова Індія». Виявилось, що діти збирають гроші, щоб купити корову в якесь село в Індії.

У школах дітей привчають до роботи. В США немає такого, що ти не можеш собі знайти роботу. Кожна дитина – навіть з даун-синдромом  може знайти працю. Багато дітей з особливими потребами працюють у супермаркетах, у магазинах секонд-хенд, в готелях, скрізь, де треба виконувати однакову систематичну роботу. Наприклад — беруть складати рушники в готелях.

Вчителі не читають мораль батькам. Не розказують  які ваші діти погані. Навпаки говорять про сильні сторони дітей. І тільки акуратно вказують – ось над цим варто попрацювати. Крім цього, батьки приймають активну участь в житті школи. Постригти газони, пофарбувати парти, помити вікна – це роблять навіть в приватних школах і навіть ті батьки, які дорого платять за навчання. Звичайно, є батьки, які відкупляються. Просто кошти платять, когось іншого замість себе наймають. Але більшість батьків це роблять, і тим самим дітям показують, що їм не соромно будь-яку роботу виконувати, і можна бути волонтером, навіть якщо ти маєш кошти за себе заплатити. В Україні теж, звичайно є такі «включені батьки», але вони дуже рідко трапляються.

Звичайно, існує різниця між дорогими і звичайними школами. У державних школах в бідних районах і зброю діти можуть принести, наркотики продають. Тому в Америці часто не хочуть віддавати дітей в державні школи. Хочуть, щоб діти вчилися в християнських школах – там багато дітей з нехристиянських сімей. Бо батьки знають, що там моральні цінності. Погоджуються, що там буде дресс-код, правила і решта іншого.

Наприклад, я була в одній школі в досить бідному районі. По їхніх матеріалах, будівлі видно, що це небагата школа. Але відносини між дітьми, відношення вчителів до дітей таке саме, як і в найдорожчій. Дуже дружні, дуже приємні відносини. Школа невеличка, там десь 120 дітей. Просто у них матеріали наприклад дуже багато зроблені власноруч. Граються в різні ігри. Це також залежить і від керівництва школи.

В кожному класі є не тільки парти, а ігрова зона. Обов’язково є час, коли діти можуть покричати, побігати. Це не тільки перерва п’ять хвилин. Дитина втомилася – може вийти і порухатися. Звичайно, у супроводі асистента у спеціально відведеному для цього місці. Зараз дуже багато дітей з різними психічними розладами – і аутизм, і гіперактивність, що мають такі порушення поведінки, які не від виховання. Бо є дуже хороші батьки, які класно виховують, а дитина не піддається керуванню.

В одній з американських шкіл, де я була – Мentor Graphics School  – є така практика. Коли дитині стає під час уроку складно справлятися зі своєю гіперактивністю – вона стає агресивною, починає йорзати на стільчику, її виводять в окрему кімнату. Це робить є асистент вчителя. В такій кімнаті є спеціальні бокси, сенсорні м’ячі, різні іграшки спеціальні, вправи – діти, які певний час вчаться в школі, вже знають, що там робити. І вони 15-20 хвилин часу проводять в такому класі розрядки, а потім легко можуть повертатись до навчання.

Всі, окрім психіатричних, коли шизофренія чи ще якимось складними діагнозами. Діти з ДЦП, з аутизмом, з даун-синдромом вчаться у звичайних школах. Просто поруч з ними стоїть асистент, який допомагає надолужити програму. Діти, які по тестах зовсім не справляються з програмою, мають свою окрему програму. Дитина сидить в загальному класі, але в неї є свій помічник, своя книжка.

Яким я побачила американського учня? Він вільний. Не боїться піти до директора, не боїться постояти за свої права, не боїться нічого. Наших дітей не вчать вирішувати конфлікти, добиватися свого, стояти за свої права. І це не урок. Це спосіб життя. Їм кажуть, що якщо тобі вчитель сказав «ні», іди до завуча, якщо завуч тобі сказав «ні», — в кожного директора є директор. Це негласне правило, яке кожна американська доросла дитина знає. Що в кожного начальника є начальник. Вони такі сміливі. Йому 15 років, а він летить у літаку, він знає, що завжди когось можна попросити про допомогу. Вони вчаться вирішувати конфлікти. Тренінги різні мають. Не можна сказати, що американські діти щасливіші за українських – всі діти щасливі і в нас, і там, але вони не виглядають такими спантеличеними, як наші. В нас діти затюкані цим навчанням у школі. Цими зошитами, рюкзаками. Хотілося б, щоб життя наших школярів стало простішим.

Записала Оксана Тупальська