Як діти вчаться відрізняти хороше від поганого

Не секрет, що покарання не вчить дітей відрізняти хороші вчинки від поганих, воно лише вчить їх не попадатися, роблячи щось недобре. Тому в даній статті ми поговоримо про те, як навчити дітей самостійно відрізняти хороше від поганого.

Маленькі діти завжди хочуть отримувати те, чого вони хочуть. Їм подобається бути самостійними. Але в той же час вони залежать від нас, батьків, потребуючи нашої турботи. Вони вірять у те, що ми цікавимось тим, чим цікавляться вони. Вони можуть не завжди робити, що їм кажуть, але при цьому вони завжди будуть робити те, що робимо ми. Більшість моделей поведінки діти переймають у нас.

Тому, незалежно від того чого ви усвідомлено вчите свою дитину, вона буде вчитись того, що бачить:

• коли ми охоче допомагаємо дитині витерти розлите молоко, вона засвоює, що нічого страшного не сталось, немає необхідності плакати або шукати винних, а можна просто вирішити проблему;
• коли ми кажемо дитині «ні», але при цьому ставимось до її вимог з розумінням, вона засвоює, що не завжди буде отримувати те, чого хоче, але в неї буде щось краще – мама й тато, які завжди зрозуміють;
• коли ми готові вислухати дитину, вона засвоює, що життя може бути важким, але вона завжди може впоратись і знайти вихід із ситуації;
• коли ми захоплюємось дитиною, вона засвоює, що її цінують;
• коли ми вибачаємо дитині її помилки, вона засвоює, що ніхто не ідеальний, вистачить просто бути собою;
• коли ми просимо вибачення й виправляємо помилки, дитина вчиться виправляти свої;
• коли ми намагаємося зрозуміти точку зору дитини, вона намагається зрозуміти нашу й не розчарувати нас;
• коли ми співчуваємо дитині, вона засвоює, що в емоціях немає нічого страшного, з ними можна справлятись;
• коли ми ділимося з дитиною своїми прикрощами із приводу того, що вона не погодувала собаку й тепер він голодний, дитина більше не хоче завдавати страждання беззахисній тварині;
• коли ми нагадуємо дитині про те, щоб вона нагодувала собаку, вона вчиться бути організованою.

І навпаки,

• коли ми караємо дитину за те, що вона забула погодувати собаку, дитина злиться на нього, у неї зникає бажання доглядати за ним;
• коли ми кричимо на дитину, вона засвоює, що вихлюпувати своє роздратування на тих, хто оточує, – це нормально, і вчиться кричати на нас;
• коли ми караємо дитину, вона засвоює, що саме так треба вирішувати проблеми, – сильним дозволено принижувати слабких;
• коли ми сваримо водія на дорозі, дитина вчиться бути грубою, не кажучи вже про лайки;
• коли ми брешемо комусь по телефону у присутності дитини, вона засвоює, що бути нечесним – це нормально;
• коли ми брешемо про вік дитини, щоб її безкоштовно пустили в парк атракціонів, вона засвоює, що хитрувати – це нормально;
• коли ми перевищуємо швидкість під час їзди, дитина засвоює, що закон порушувати можна, якщо ніхто цього не бачить;
• коли ми обіцяємо дитині пограти з нею, а потім змінюємо своє рішення, дитина засвоює, що обіцянки можна порушувати;
• коли ми ігноруємо почуття дитини, які стали причиною її поганої поведінки, вона засвоює, що їй ніхто не може допомогти впоратися із сильними й страшними почуттями, які вириваються назовні та примушують її робити погані вчинки;
• коли ми шльопаємо дитину, вона засвоює, що старшим дозволено бити молодших;
• коли ми караємо дитину, вона засвоює, що вона погана - через те, що зробила погано; через те, що переживає неприємні почуття; через те, що довела нас до того, що ми її покарали. І наступного разу дитина не зможе нічого вдіяти із собою, знову робитиме погано.

Покарання не може навчити дітей відрізняти хороше від поганого так само, як і не може навчити їх відрізняти червоне від синього. Діти вчаться, коли ми показуємо їм червоний (або синій) колір або коли демонструємо їм доброту, відповідальність, чуйність, чесність, співчуття й багато іншого, чого ми хочемо їх навчити в дії щодня.

Коли діти близькі зі своїми батьками, вони хочуть бути схожими на них. Іти проти батьків означає йти проти найважливіших людей у своєму житті. Тому близькість становить 90 % батьківських стосунків. Доки дитина відчуває близькість, вона відкрита.

Звісно, префронтальна кора головного мозку, що відповідає за сильні емоції й поведінку, формується до 25-ти років, і тому ваша дитина не завжди буде робити правильний вибір. Але якщо ви виховуєте її з любов'ю, вона, принаймні, буде ХОТІТИ зробити правильний вибір.

Чи треба вам бути ідеальним? Звісно, ні. Але не варто очікувати того ж і від дитини.

Вибачати собі помилки й виправляти їх – така модель поведінки навчить дитину залагоджувати дрібні сварки, які неминуче трапляються між людьми, навіть якщо вони люблять один одного. Це один зі способів зберігати зв'язок з дитиною та вчити її «правильно» поводитись.