Як реагувати, коли дитині роблять зауваження чужі люди

Певно, немає такої мами, яка б не стикалася з зауваженнями від сторонніх людей з приводу дитини. То маля надто легко вдягнене, то надто тепло вдягнене, то надто рано ходить, то чому досі не бігає. Мужньо вислухавши нав’язливих порадників, приблизно з другого року життя дитини молода мама починає все більше помічати, що тепер незнайомці часто звертаються не лише напряму до неї, а й до дитини – мовляв, цього тобі не можна, а ось це треба робити так, нечемне хлопчисько / дівчисько. Звісно, іноді такі зауваження мають сенс – наприклад, якщо дії малюка є прямою загрозою для нього самого або людей довкола (стрімко біжить в напрямку дороги, б’є лопаткою інших дітей), або ж якщо поведінка дитини грубо порушує прийняті норми (штовхає стілець попереду в автобусі, витирає брудні руки об плащ незнайомої дівчини). В інших випадках можете сміливо боронити свої особисті межі, не дозволяючи незнайомцям незаслужено засмучувати вашу дитину.

За найбільш сприятливих умов можна просто вислухати людину, тактовно покивати, залишившись при своїй думці. Найбільш сприятливі умови – це коли людина, яка робить зауваження, позитивно налаштована, не виказує жодної агресії, не чинить тиску, а просто дає доброзичливу пораду, яка, втім, може не збігатися з вашими переконаннями.

Іншим способом вийти сухою з води (і не вступити у конфлікт, і залишитись при своєму) – це просто чемно подякувати. Коротке «дякую» стане знаком того, що ви цінуєте турботу, яку проявила людина, при цьому не обіцяючи виконувати рекомендації.

Ще одним варіантом є просто-напросто змовчати. Треба розуміти, що багато хто розпочинає діалог просто заради діалогу, навіть не для того, щоби передати цінний досвід. Хтось занудився на автобусній зупинці, от і причепився до вашої дитини, хтось замилувався вашим малюком і захотів втрутитися у простір цієї милої дитини хоч би й зауваженням.

Якщо поради і зауваження стають надто нав’язливими, краще м’яко сказати, що виховання вашої дитини – це справа суто внутрішня, і в разі потреби ви обговорите проблему в родинному колі.

Звісно, ваша реакція буде багато в чому залежати також і від вашого ставлення до певного зауваження. Якщо ви згодні з ним – можна подякувати за небайдужість і відійти. Проте ні в якому разі не можна солідаризуватися з «нападником» і сварити дитину при ньому. Публічне засудження та присоромлення малюка – дуже неефективний виховний засіб. Це знижує самооцінку дитини, підриває взаємну довіру та може призвести до підвищення рівня тривожности.

Якщо ж ви категорично не погоджуєтеся з чужою оцінкою поведінки вашої дитини, можна обмежитися короткими фразами, як-от: «Ми вас почули», «Дякую, але ми самі розберемося». Відвівши дитину геть, варто пояснити їй, що всі люди різні і мають право на різні думки, які не обов’язково збігатимуться з вашою.

Важливо пам’ятати, що ваша поведінка у конфліктних ситуаціях є прикладом для малюка. Тому бажано, щоби ви тримали себе в руках. Коректно захищайте інтереси своєї дитини – навіть не тому, що це ваша дитина, а тому, що лише ви і можете її захистити.

Особливо важко стриматися від праведного гніву мамі, на дитину якої раптом кричить незнайома людина. В такому випадку першою вашою реакцією має бути така: фізично затулити дитину від агресора, ставши між нею і нестриманим незнайомцем, і спокійно, але рішуче вказати йому, що він не має права в такому тоні розмовляти з вашим малюком. Дитина має відчути вашу підтримку і захист як на фізичному, так і на психологічному рівні.

Як же повестися з власне з дитиною, якій щойно зробили зауваження? Якщо воно виправдане, відведіть дитину вбік, присядьте так, щоби ваші очі були на одному рівні, і поясніть їй, як варто робити правильно, або ж запропонуйте місце, де малеча могла б продовжити свою гру без шкоди навколишнім людям. Наприклад: «Я бачу, що тобі сподобалася ця машинка, але наступного разу спитай, чи можна погратися іграшкою перед тим, як брати її», або: «Ми можемо піти в парк і пострибати по калюжах там, щоб не оббризкувати людей, які ідуть по вулиці».

Якщо дитина дуже засмучена зауваженням (плаче, бентежиться, або навіть впадає в істерику), спочатку заспокойте її, а тоді вже ведіть бесіду.

Якщо зауваження дитині роблять малознайомі люди, з якими є вірогідність стикатися знову (продавчиня в магазині, мама сусідського хлопчика), попросіть їх наступного разу спершу звертатися до вас, а не до малюка.